Шарій В.М. Предмет Геронтологія, гериарія і паліативна медицина Група 4 – Б л/с Дата 26. 10. 20. Тема № 4 лекція Особливості перебігу захворювань нирок, кровотворної системи, статевої системи в осіб літнього та старечого віку.

 

Викладач	Шарій В.М.
Предмет	Геронтологія, гериарія і паліативна медицина
Група	4 – Б л/с
Дата	26. 10. 20.
Тема № 4 лекція	Особливості перебігу захворювань нирок, кровотворної системи, статевої системи в осіб літнього та старечого віку.

 

 

 

Тема: Особливості перебігу захворювань нирок, кровотворної системи, статевої системи в осіб літнього та старечого віку.

План:

1. Зміни анатомо-фізіологічних особливостей нирок у осіб похилого та старечого віку.

2. Особливості перебігу захворювань: гострого та хронічного гломерулонефриту,   гострого та хронічного пієлонефриту, хронічної ниркової недостатності.

3. Вікові фізіологічні зміни органів системи кровотворення.

4. Особливості перебігу захворювань органів системи кровотворення у пацієнтів похилого віку (анемії, геморагічний синдром, гемобластози).

5.Клімактеричній періоди у жінок та   чоловіків.

Зміни в нирках у пацієнтів літнього віку:

- зменшується число нефронів на 1/3 – ½;

- формується нефросклероз;

- знижується нирковий кровообіг;

- знижується екскреторна функція нирок (азото-, водо-, електролітновидільна);

 - формується вікова ниркова гіпофункція;

- ниркові чашечки, миски, сечоводи ущільнюються, втрачають еластичність;

- збільшується частота рефлексів.

Сечовий міхур:

- стінки потовщуються, ущільнюються;

- ємність уменшується, частішає сечовипускання;

- послаблюється функція сфінктерного апарату,  що зумовлює нетримання сечі.

Запальні захворювання нирок: гломерулонефрит і пієлонефрит.

Перебігають латентно, мало- або навіть безсимптомно. Першими клінічними ознаками бувають симптоми ранньої ниркової недостатності. Захворювання перебігає тяжко, незважаючи на малосимптомність. Вони швидко ускладнюються декомпенсацією с.с.с., ц н с, що маскує їх характер.

Гломерулонефрит (тріада симптомів: набряки, високий АТ, гематурія), гострий та хронічний, з сечовим та нефротичним синдромами.

Похилі люди рідко хворіють на гострий  гломерулонефрит.  Причиною запального процесу є віруси, системні захворювання сполучної тканини, у молодих людей – стрептококи.

Спостерігається тенденція до збільшення  частоти гломерулонефритів з нефротичним синдромом, гематуричні форми.

У  пацієнтів похилого віку хвороба перебігає стерто, без звичайних його проявів: набряки, високий АТ, гематурія, циліндрурія. Набряки менше виражені. не  досягають  ступеня анасарка, легко виявляються, протеїнурія 0,5 – 1 г, еритроцити в сечі поодинокі. Характерним є ураження інших систем (нервової, травної, дихальної. кровотворної).

Хронічний гломерулонефрит: у осіб похилого віку зустрічається частіше, латентний і гіпертензивний варіанти. Для латентного варіанта характерні симптоми: блідість, іноді підвищений АТ, незначні сечові симптоми (стійка, невелика протеїнурія, мікрогематурія, циліндрурія). згодом розвивається ниркова недостатність.

При гіпертензивному синдромі на перший план  виступає   клініка лівошлуночкової недостатності: задишка. ядуха, напади стенокардії.

Старечі гломерулонефрити їх ознаки:  є ранній розвиток ниркової недостатності.

Лікування:

- для осіб похилого віку при загостренні захворювання короткий і активний;

- режим голоду і спраги не призначається через зниження концентраційної  функції нирок;

- обмеження солі помірне – 5 – 6 г  на добу;

- при олігурії вживають рідину  відповідно до діурезу попередньої доби + 300 – 400 мл рідини;

- добове споживання рідини не повинно бути менше 800 – 1000 мл; білка – 0,8 – 1 г на 1 кг маси тіла;

- антибіотики з мінімальною нефротоксичністю в середніх дозах;

-  НПЗП – у низьких дозах, глюкокортикоїди 1 – 3 таб/добу; делагіл, плаквелін – 1 таб/на ніч; гепарин по 20000 – 30000 од  на добу + куранти (антиагреганти) + серцеві глікозиди, нітрати,  гіпотензивні засоби (АТ знижувати  не швидко і не до низьких цифр);

- кліматичне  лікування обмежене навіть при початковій стадії ниркової недостатності, курортне лікування  недоцільне через  тривалість періодів адаптації і реадаптації.

Інфекції сечовивідних шляхів.

Основними діагностичними тестами є клінічне і бактеріологічне дослідження сечі.

Пієлонефрит гострий: збудник кишкова і синьо гнійна паличка, ентерокок, протей (частіше кишечка паличка і ентерокок).

Шляхи інфікування: урогенний і лімфогенний.

Старечі пієлонефрити часто переходять у  тяжкі гнійні форми, часто виникають вторинні двобічні пієлонефрити.

Перебіг гострого пієлонефриту носить стертий, атиповий характер і часто не виявляється.  Високої температури, різкого болю в попереку може не бути, дизуричні явища маскуються віковими  порушеннями сечовипускання. Зміни в крові не чітко виражені (лейкоцитоз зі зсувом вліво,    прискорене ШОЕ відсутні). Тільки наявність сечового синдрому у вигляді характерних  симптомів: лейкоцитурії, піурії, бактеріурії – дає змогу запідозрити захворювання.

Перебіг гострого пієлонефриту у осіб похилого віку тривалий зі схильністю до рецидивів з переходом у хронічну форму. Може  розвинутись ниркова  недостатність.

Лікування:

- режим  ліжковий до нормалізації  температури тіла і ліквідації  дизуричних явищ;

- дієта – розширений питний  режим (морс з журавлини, відвар сечогінних трав);

- антибіотики з урахуванням виду і чутливості збудника – 7- 10  днів, застосовують комплекси: антибіотик + уросептичні засоби;

- сульфаніламідні препарати не застосовувати;

- фурадонін, фуразолідон, фура гін по 0,1 г – 4 рази/на добу 10 – 14 діб, 5 – НОК + серцеві глікозиди, нітрати за показаннями.

Хронічний пієлонефрит:  викликається кишечкою паличкою, ентерококом, стафілококом, гриби кандіда, мікробні асоціації у пацієнтів з постійним катетером. Часто відбувається зміна збудника. Перебіг прихований у більшості пацієнтів перші  ознаки захворювання  ниркової недостатності, високий АТ, анемія. Може перебігати захворювання і в класичному виді: висока температура тіла, озноб, пітливість, больовий синдром, зниження функції нирок.

Можливий розвиток бактеріологічного шоку і гострої ниркової недостатності при  загостренні. Шок може проявлятись у осіб похилого віку тільки високим АТ, а в пацієнтів з наявною гіпертензією -  нормалізацією тиску.

Для діагностики необхідно: аналіз сечі загальний, сеча за методом Нечипоренка,  Зимницького, бактеріологічне  дослідження, екскреторна орографія, радіонуклідне, імунологічне дослідження.

Прогноз: серйозний – летальність при гострому пієлонефриті – 20 – 30%, при хронічному пієлонефриті – 15%.

Лікування: курси  антибіотиків переривчасті, чергуються з уросептиками;

- санація вогнищ інфекції;

- виконання процедур з дотримання асептики;

- «Д» спостереження гострого пієлонефриту 1 раз на 6 місяців; хронічного пієлонефриту – обстеження  кожні 2 – 3 місяці;

- адекватний питний режим 1,2 – 1,5л щодоби.

Хронічна ниркова недостатність.

Причини: всі хронічні запальні хвороби нирок, аденома передміхурової  залози, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія,+ процеси старіння організму.

Перші  ознаки ниркової недостатності:

- нічне сечовипускання, яке починається раніше інших симптомів;

- часто єдиною ознакою ХНН є артеріальна гіпертензія і схуднення;

-зявляється слабкість, порушується сон, зявляється анемія, підвищується рівень шлаків: сечовини, креатині ну;

- носові кровотечі, кровоточивість ясен, сухість шкіри, розчухи  внаслідок свербіжу шкіри, запах з рота , порушується свідомість, розвивається уремічна кома.

Принципи лікування:

- лікування основного захворювання,

- лікувальний режим;

-лікувальне  харчування;

- адекватне вживання рідини (водний баланс);

- корекція електролітного обміну;

- боротьба з азотемією (сорбенти: ентнродез,карболен, кишковий діаліз, шлунковий  діаліз, протиазотемічні засоби: хофітол,леспенефрил), пацієнти похилого віку важко переносять гемодіаліз;

- корекція ацидозу (трисамін, натрія гідрокарбонат);

- лікування  артеріальної гіпертензії (препарати групи АПФ);

- лікування анемії (лікується важко, самопочуття задовільне при гемоглобіні 50 – 60 г/л);

- лікування уремічної остеодистрофії (остеохін);

- лікування інфекційних ускладнень (антибіотики).

Вікові  фізіологічні зміни органів системи кровотворення.

У  кровотворній системі людей похилого віку відбуваються закономірні процеси інволюції старіючого організму, при цьому зберігаються компенсаторні реакції, які забезпечують необхідну продукцію елементів крові. При різних станах: стреси, хвороби, проявляється зниженням її адаптаційних можливостей.

Кістковий мозок   селезінка лімфовузли мигдалики	маса зазначених  органів до 65 – 70 років значно зменшується; - знижується кількість імунокомпетентних клітин; - порушується функціональна активність  Т іВ лімфоцитів.
Кістковий  мозок	- поширено розростається ретикулінова  строма; - збільшується  кількість плазматичних клітин і макрофагів, пігментофагів; - збільшується  кількість ретикулінових  і колагенових волокон; - погіршується кровопостачання кісткового мозку; - заміщується кровотворна тканина  жировою; - знижується функція еритроцитарного ростка особливо і кісткового мозку.
Периферійна кров	- знижується кількість імунокомпетентних клітин; - ШОЕ помірно збільшується; - кількість  лейкоцитів нормі, але у  лейкоцитарній формулі знижується кількість еозинофілів і паличко ядерних.
Лейкопоез	- зменшується кількість баластних клітин гранулоцитарного ряду, але без порушення їх дозрівання.
Тромбоцитопоез	- у кістковому мозку зменшується кількість мегакаріоцитів; - збільшується кількість «старих» і дегенеративно змінених гігантських клітин з порушенням темпу дозрівання  ядра і  цитоплазми; - мало чисельні «молоді» гігантські клітини забезпечують  утворення  достатньої кількості кров’яних пластинок,  тому вираженої тромбоцитопенії не буває.

 

Анемія  (А) у пацієнтів похилого віку не пов’язана з  віковими змінами кровотворної тканини, а є одним із проявів різних захворювань (пухлин, хвороби товстої кишки).

У похилому віці «А» ускладнюються  серцево-судинною та дихальною недостатністю.

«А» в пізній віковий період  характеризуються особливостями перебігу:

- перебігають «А» значно важче чим у молодих людей;

- неспецифічні прояви маскуються симптоматикою основного захворювання, характерного для похилого віку (задишка, запаморочення – при с.с.с. і дихальної недостатності і патології мозку);

- часто анемія є проявами хронічних запальних процесів, злоякісних пухлину,  аліментарного  дефіцит.

Залізодефіцитна анемія найпоширеніша (ЗДА) у осіб похилого віку.

Причини ЗДА – хронічні крововтрати, порушення всмоктування заліза , аліментарна недостатність.

До хронічних крововтрат ведуть такі причини:

- рефлюкс-езофагіт;

- дивертикулярна хвороба товстої кишки;

- кровоточивий геморой;

- неспецифічний виразковий коліт

- варикозно розширені вени стравоходу;

- виразкова хвороба шлунка і 12 п. к – ки;

Причини аліментарного дефіциту заліза:

- тяжка соматична патологія обмежує рухову активність пацієнтів і можливість  приготувати їжу;

- наявність психічних розладів сприяє  недостатньому споживанню їжі;

- недостатність коштів на  повноцінне харчування (яйця. м’ясо);

- злакові, молочні продукти  пригнічують всмоктування заліза.

Препарати заліза вживають під час їди. Найбільше заліза в м’ясі.

Фітозбір: листя кропиви, череди,суниці, чорної смородини – змішати в рівних пропорціях. настоювати 2 години, вживати 1/3 склянки 3 рази на день протягом 6 тижнів.

В-12- фолієводефіцитна анемія

Основні причини розвитку анемії у пацієнтів похилого віку:

атрофічний гастрит, рак шлунка, дивертикулярна хвороба товстої кишки,операції на шлунку, резекція тонкої кишки,ентерити з порушенням всмоктування віта мана В-12, панкреатит з зовнішньо- секреторною недостатністю, гепатит, цироз, аліментарна недостатність.

Розвивається анемія поступово і пацієнти звикають до низького рівня гемоглобіну і пізно звертаються до лікаря,

Загальну слабкість, запаморочення  пацієнти розцінюють як вікові зміни. На фоні анемічного синдрому відбувається декомпенсація супутньої патології( ІХС,серцевої недостатності, порушення функції органів малого тазу). Диспептичні явища і глосит зустрічаються у всіх вікових категорій людей.

Основним методом діагностики В-12 дефіцитної анемії є дослідження кісткового  мозку, яке проводять до призначення вітаміна В-12.

 Критерієм В-12 анемії є : високий кольоровий показник,  еритроцити великі (макроцити, мегалоцити), еритроцити із залишками ядра (тільця Жоллі, кільця Кебота), ретикулоцитопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, підвищений вміст заліза в сироватці крові,  мегалобластичне кровотворення  в кістковому мозку, гіпербілірубінемія з помірною жовтяницею, неврологічні порушення і психічні розлади (порушення пам’яті, деменція).

Гіпопластична і апластична анемія.

Захворювання перебігає більш важко ніж у молодих. Геморагічний, анемічний синдроми, різні запальні процеси, порушення с.с.с.

Причини: іонізуюча радіація,  хімічні речовини і медикаменти (бутадіон,реопірин,синтоміцин, препарати золота, сульфаніламіди, тетрациклін,  бензол, пари ртуті, бензин); інфекції,системні  захворювання, генетична схильність.

Анемія нормохромна, гемоглобін 110 - 130 г/л, лейкопенія, гранулоцитопенія,  відносний лімфоцитоз, значна тромбоцитопенія, ШОЕ прискорене, кількість ретикулоцитів знижена. Вміст заліза в сироватці крові нормальний, в кістковому мозку заміщення кровотворної тканин  жировою.

Діагностичні критерії апластичної  анемії:

- рівень гемоглобіну до 100 г/л, кількість лейкоцитів у периферичній крові менше 3,5*10/9/л, кількість гранулоцитів менше 1,5*10/9/л, кількість тромбоцитів менше 50 *10/9/л.

Лікування є невирішеною проблемою.

Основні заходи:

- відновити кістково-мозкове кровотворення;

- профілактика геморагічних та інфекційних ускладнень;

- переливання еритроцитарної маси,  концентрат тромбоцитів + гемо статичні засоби при геморагічному синдромі;

- при розвитку запальних процесів – антибіотики. трансплантація кісткового мозку, спленектомія при відсутності результатів.

Геморагічний синдром: можна спостерігати тривале просочування крові після венопункції, виражені петехії і внутрішньо шкірні крововиливи на ділянках тіла,  що тривалий час здавлюються, або постійну втрату крові через дренажні трубки.

Для виявлення порушень з боку тромбоцитів досліджують – час кровотечі, кількість тромбоцитів, дослідження свіжого мазка крові.

Для виявлення судинних порушень досліджують час кровотечі, проба із джгутом.

Для виявлення порушень з сідальної функції  крові  досліджують  протромбінів час, тромбіновий час, визначення вмісту фібриногену, активований часткова ний  тромбопластиновий  час.

Незначні  дефекти гемостазу можуть проявлятися у дорослих, рідко в похилому віці.

Судинний дефект гемостазу -  коли кровотеча  обмежена шкірою і слизовими оболонками, а лабораторні результати нормальні . Кровоточивість переважно мінімальна і характеризується схильністю до  утворення синців і спонтанних кровотеч з дрібних судин.

У геріатричних пацієнтів найчастішою причиною підвищеної кровоточивості є синильна пурпура у 30 – 40% після 70 років. Це доброякісний стан, що характеризується спонтанною появою плям крововиливів на розгинальних поверхнях передпліч і кістей рук, на обличчі, шиї. Плями зливаються, шкіра стає червонувато- фіолетовою, зберігається 3 – 4 тижні, залишає пігментацію.

У пацієнтів похилого віку колагенові волокна  атрофуються, підшкірно-жирова клітковина зменшується і капіляри обличчя, шиї  залишаються без підтримувального каркаса з колагенових волокон. Судини стають крихкими і через їх стінку просочується  кров, навіть при незначних дотиках.

Гемобластози – у пацієнтів похилого віку лейкози в структурі захворювань системи крові становлять  55% і за частотою посідають перше місце. Найпоширеніша є хронічна лейкемія – хр.лімфолейкоз, хр. мієлолейкоз, хр. моноцитарний лейкоз, рідше гост ра лейкемія.

Гостра лейкемія за останні роки зустрічається частіше у  осіб похилого віку. Перебіг відрізняється від течії хвороби у молодих :

- процес розвивається на фоні вже змінених органів і тканин (патологія нирок, печінки, с.с.патологія);

- на перший план виступає задишка, серцебиття, слабкість, кровоточивість;

- крім зовнішніх геморагій  відбуваються крововиливи у внутрішні  органи;

- збільшення селезінки, лімфатичних вузлів спостерігається рідше;

- захворювання супроводжується інфекційними процесами: сепсис, пневмонія,виразково-некротична ангіна;

- анемія і тромбоцитопенія виражені значно;

- лейкоцитоз не досягає високих цифр, частіше виникає лейкопенія;

- переважають мієлоїдні форми гострої лейкемії;

- гострі лімфобласні лейкемії виникають рідше, перебігають легше, піддаються  лікуванню краще ніж гостра мієлобластна лейкемія;

- вміст баластних клітин у периферійній крові і кістковому мозку не перевищує 20%.

Лікування має відмінності:

- цитостатичну терапію слід починати з ½ дози і регулювати  відповідно до переносимості препарату і  клінічного ефекту;

- лікарські препарати можуть накопичуватись в організмі ;

- цитостатики і глюкокортикоїди викликають  патологію ссс, підвищення АТ, спричинюють розвитку стероїдного діабету, безсимптомних виразок, що кровоточать, остеопорозу.

Починати лікування з1 – 2-х цитостатиків + симптоматична терапія, гормони, гепатопротектори.

Хронічна лімфолейкемія – це зріло клітинна  пухлина з лімфоїдної тканини,  при якій відбувається злоякісна проліферація  лімфоцитів В -  популяції. Хворіють переважно особи похилого віку, більше чоловіки. Розвиток поступовий.

Виділяють 3 стадії: початкову, розгорнуту, кінцеву.

У початковій стадії – перебіг латентний, триває довго, збільшені лімфатичні вузли.

У розгорнутій стадії – висока температура, інтоксикація, пітливість, слабкість.

Перші ознаки – анемія і лімфаденопатія (збільшення лімфатичних вузлів).  Лімфоїдна проліферація в кістковому мозку, лімфатичних вузлах, печінці, селезінці; вони збільшуються до великих розмірів, часто уражається шкіра.

Лімфоцити функціонально неповновноцінні, імунітет знижений, приєднуються інфекційні процеси.

У кінцевій стадії – дистрофічні зміни у внутрішніх органах + вторинні інфекції (ангіни, фурункули, пневмонії, плеврити, піодермія).

В аналізі крові – анемія, лейкоцитоз за рахунок лімфоцитів, тромбоцитьпенія.

В пункт аті кісткового мозку – абсолютний лімфоцитом. При приготуванні мазка крові – лімфоцити руйнуються і набувають специфічного вигляду – це тіні зруйнованих клітин Боткіна – Гумпрехта.

Хронічна мієлолейкемія – пухлина, що розвивається з клітин попередників мієлопоезу, які зберігають здатність диференціюватись до зрілих клітин. Після 60 років захворювання перебігає доброякісно, кількість лейкоцитів наростає повільно, спостерігається висока чутливість до мієлосану.

Початкова стадія захворювання практично не діагностується, немає клінічних і гематологічних проявів хвороби. Можлива слабкість, втомлюваність, важкість у лівому підребер’ї,

Розгорнута  стадія захворювання  - висока температура, геморагічні прояви, біль у  лівому підребер’ї, суглобах, кістках, збільшені печінка, селезінка.

У клінічному аналізі  крові виражений лейкоцитоз зі зсувом  нейтрофілів до мета мієлоцитів, мієлоцитів і поодиноких мієлобластів, анемія, тромбоцитопенія. У стадії баластної кризи перебігає як гостра  лейкемія.

Лікування : мієлосан, мієлобромал.

 

Лімфогрануломатоз (лімфома Годжкіна) – первинне пухлинне захворювання лімфатичної системи, при якій відбувається ураження лімфатичних тканин в яких виявляють у першу чергу атипові багатоядерні клітини Штернберга – Ріда та одноядерні клітини Годжкіна на тлі клітинного поліморфізму. Хворіють всі вікові категорії людей.

Основна характерна проблема – збільшення лімфатичних вузлів, можуть утворюватись конгломерати.

Лімфатичні вузли  щільно  еластичної консистенції, малорухливі, не спаяні зі шкірою, можливо збільшення лімфатичних вузлів в середостінні.

Симптоми: кашель, задишка, свербіж шкіри, розчухи,  ураження шкіри вірусом  Herpes zoster –це прояв імунодефіциту.

Уражаються внутрішні органи + інтоксикація, гарячка, свербіж шкіри, схуднення. В аналізі крові – підвищене ШОЕ, лімфоцитопенія.

Лікування: променева  терапія + комбінована хіміотерапія + пересадка периферійних стовбурових клітин.

 

Клімакте ричний період у жінок:  період життя жінки, що характеризується загальними віковими інволюційними порушеннями в організмі на тлі яких відбуваються вікові зміни репродуктивної системи.  Цей період є проявом старіння організму.

Класифікація клімактерію: фази6

- пре менопауза – період порушення менструальної  функції до останньої менструації;

- менопауза  - остання менструація; вік жінки в середньому становить 50 років. при ранній менопаузі менструації припиняються в40 – 44 роки; при передчасній менопаузі у 36 – 39 років.

- пери менопауза – період від появи перших клімактеричних симптомів (зміна менструального циклу) до 2 –х років після останньої менструації;

- пост менопауза – період. в який відбувається повне згасання функції  яєчників, починається з менопаузи і закінчується в 65 – 69 років.

1-ша фаза пре менопауза триває від 2-х до 6  років. 2  варіанти перебігу:

фізіологічний варіант і патологічний варіант.

Патологічний варіант:

- в  статевих органах виявляються ознаки гіперестрогенії, які спостерігаються протягом тривалого часу  і можуть виявлятися при профілактичних гінекологічних оглядах;

- слизова оболонка піхви і шийки матки тривалий час рожевого  кольору;

- спостерігається значна її складчастість;

- з каналу шийки матки майже весь час виділяється слиз;

- розміри матки не зменшуються, інколи навіть збільшуються,  вона щільна, може мати округлу форму;

- можуть збільшуватись грудні залози;

- можуть виникати маткові кровотечі;

- виявляються міоми матки та інші пухлини статевих органів.

Необхідно  звернути увагу в плані онкопатології:

-  посилення кров’янистих виділень після того, як вони стали мізерними;

- збільшилась тривалість кровотечі;

- зменшились інтервали між менструаціями;

- з’явились кров’янисті виділення після   періоду аменореї.

Патологічний перебіг клімактеричного періоду  в жінок

 ранні симптоми :

– вазомоторні: припливи жару, ознобу, підвищена пітливість, головний біль, артеріальна гіпотензія або високий АТ, серцебиття;

-емоційно-вегетативні: дратівливість, сонливість, загальна слабкість,  тривога, депресія,  збудливість, неуважність, зниження лібідо;

середньочасові симптоми: - урогенітальні: сухість піхви, біль при статевих контактах.  свербіж і печія, уретральний синдром,цисталгії, нетримання сечі;

- шкіра і її придатки – сухість, ламкість нігтів, поява зморшок, сухість і випадіння волосся;

пізні симптоми:

- обмінні процеси:  с.с.захворювання (атеросклероз), пост менструальний остеопороз, хвороба Альцгеймера.

Лікування при ускладненому клімактеричному періоді:

- приділити увагу психотерапії;

- мінімальне вживання лікарських засобів;

- режим праці і відпочинку;

- нормальний сон і раціональне харчування;

- вітаміни.  особливо вітамін А.Е, групи В і С;

-  седативні  засоби (валеріана, собача кропива – 3 -4 тижні, перерва 3 – 4  тижня) + малі транквілізатори (фенозепам, тазепам);

- кліматотерапія. гідротерапія. геліотерапія;

- гормональна терапія – є основним методом лікування.

 

Клімактеричний період у чоловіків – триває 1 – 5 років.

Фізіологічний перебіг клімактеричного періоду  характеризується зниженням фізичної, розумової, сексуальної активності.

Діагностика:  консультація з профільними спеціалістами: психотерапевтами, сексопатологами, андрологами;

-         Збирання скарг,огляд. Обстеження;

-         Ректальне пальцеве дослідження передміхурової залози;

-          визначення рівня гонадотропінів і статевих гормонів у крові;

-         визначення   добової екскреції з сечею статевих гормонів і їх метаболітів;

-         дослідження виділень передміхурової залози;

-         УЗД органів малого тазу,

-         Консультації терапевта, кардіолога, невропатолога, ендокринолога, психіатра.

Патологічний перебіг клімактеричного періоду :

-         Ранній клімакс до 45 років;

-         Середній клімакс 45 – 60 років;

-         Пізній клімакс після 60 років;

-          Перебігає на фоні значного зниження, пригнічення психічної діяльності чоловіків;

-         Знижена самокритика;

-         Дратівливість сварливість;

-         Клімакс маскується під захворювання АГ,  стенокардія, гіпотензія;

-         Збільшується маса тіла;

-         Розлади сечової і статевої системи;

-         Розвивається аденома та рак передміхурової залози;

-         Можуть проявлятись гомосексуальні нахили.

Лікування:

-         Режим праці і відпочинку.

-         Дієта

-         Фізична активність: 40 хв. фізичні вправи на день.

-         Психотерапія.

-          При порушенні сну, тривожності – транквілізатори.

-         Покращити мозковий кровообіг – піроцетам, кавінтон, стугерон, цино резин.

-         При зниженні андрогенів -  замісна терапія( тестостерон).

-         Полівітаміни, фізіотерапевтичні процедури

Дайте відповідь на питання:

1.     Які зміни виникають в органах кровотворення при старінні організму?

2.     Яку анемію найчастіше діагностують у пацієнтів похилого віку7

3.     Якому способу застосування лікарських препаратів надають перевагу при лікуванні пацієнтів літнього віку?

4.     Яка форма гострого лейкозу переважає в осіб похилого віку?

5.     Для хронічного мієлолейкозу характерні такі прояви?

6.     Для лікування хронічного мієлолейкозу використовують хіміопрепарати:

7.     Особливості  перебігу гострого пієлонефриту у пацієнтів літнього віку.

8.     Особливості  перебігу  хронічного пієлонефриту у пацієнтів літнього віку.

9.     При аденомі передміхурової залози часто виникає таке ускладнення.

10.  Ранні симптоми клімактеричного періоду у жінок.

Література:

В.С. Тарасюк Медсестринство в геронтології, геріатрії і паліативній медицині.. – к.: ВСВ «Медициа» , 2013. – стор. 307 – 338, 341 – 372,392 – 409.