Викладач Шарій В.М. Предмет Догляд за хворими та медична маніпуляційна техніка Група 2 А л/с Дата 18.01.21 р. Тема № 8 (№2 другий семестр) Гарячка. Спостереження та догляд за пацієнтами.

 

 

Викладач	Шарій В.М.
Предмет	Догляд за хворими та медична  маніпуляційна техніка
Група	2 А л/с
Дата	18.01.21 р.
Тема  № 8 (№2 другий семестр)	Гарячка. Спостереження та догляд за пацієнтами.

 

 

Актуальність теми – медичні працівники повинні вміти правильно здійснювати спостереження за пацієнтами з порушеннями функції органів і систем, дати  правильну оцінку стану пацієнта,у разі потреби негайно самостійно надати йому невідкладну допомогу. Людина утримує постійну температуру тіла, що не залежить від температури навколишнього середовища. Підтримання постійної температури тіла забезпечується складними процесами терморегуляції – функціональною системою, що включає в себе периферичні (шкіра, периферичні судини) і центральні (гіпоталямус) терморегулятори, спеціальні центри терморегуляції,  які розміщені в головному мозку, і еферентні шляхи, що регулюють рівень теплопродукції і тепловіддачі. Температура тіла – важливий діагностичний і прогностичний критерій хворого, оскільки підвищення температури тіла в багатьох випадках свідчить про розвиток захворювання, про особливості його перебігу і реакцію організму на патологічний процес.

 Цілі лекції:

а) навчальні: усвідомлювати діагностичне значення вимірювання температури тіла, знати, коли можна здійснювати вимірювання температури тіла, ступені підвищення температури тіла, фізіологічні коливання температури тіла; вміти вимірювати температуру тіла за допомогою медичного термометра в пахвовій ямці та пахвинній складці, в ротовій порожнині, в прямій кишці. визначати температуру тіла за допомогою термометра «Термотест».

б) виховні: вміти правильно оцінити показник температури тіла як важливий діагностичний і прогностичний критерій стану хворого.

ІІІ. План та організаційна структура лекції

1. Підготовчий етап:             5 хв.  Тематична лекція

Зміст матеріалу:

1. Механізм терморегуляції.

2. Види термометрів. Вимірювання температури тіла, реєстрація.

3. Стадії гарячки, основні симптоми, догляд за пацієнтом.

 

         1. Механізм терморегуляції.

         Людині притаманна відносно постійна температура тіла, що не залежить від температури навколишнього середовища. Підтримання постійної температури тіла забезпечується складними процесами терморегуляції — функціональною системою, що включає в себе периферичні (шкіра, кровоносні судини) і центральні (гіпоталамус) терморецептори, спеціальні центри терморегуляції, які розміщені в головному мозку, і еферентні шляхи, що регулюють рівень теплопродукції і тепловіддачі.

         Так, при підвищенні температури навколишнього середовища відбуваються розширення кровоносних судин шкіри, збільшення її теплопровідності і тепловіддачі, збільшення потовиділення, що призводить до підвищення тепловіддачі і зменшення теплопродукції. Це оберігає організм людини від перегрівання. Навпаки, при зниженні температури навколишнього середовища зменшується тепловіддача за рахунок зменшення теплопровідності шкіри і звуження її кровоносних судин, підвищується теплопродукція внаслідок збільшення скоротливої активності скелетних м'язів, що запобігає зниженню температури тіла.

         Температура тіла здорової людини та її фізіологічні коливання. Температура здорової людини становить у пахвовій ямці 36,4 — 36, 9 °С. У порожнині рота — 37,1—37,3 °С, у прямій кишці та вагіні — 37.3-37,5 °С

         Летальний (смертельний) максимальний рівень становить понад 42,5 °С, мінімальний нижче 33 С. При таких рівнях температури відбуваються незворотні порушення обміну речовин та будови клітин, що є не сумісно з життям.

         Протягом доби температура тіла здорової людини може коливатися. Найвищою вона є о 16.00—18.00, найнижчою — о 3.00 — 6.00 год. Коливання можуть зумовлюватися характером харчування, інтенсивністю праці м'язів, частково — температурою навколишнього середовища (особливо при неправильному вдяганні). Рівень температури залежить від віку людини: так, у дітей внаслідок більшої інтенсивності процесів обміну речовин та окисних процесів, що є необхідним для росту організму, температура тіла дещо підвищена, ніжу дорослих (36,9—37,2 °С). У людини похилого та старечого віку внаслідок фізіологічного зниження інтенсивності процесів температура тіла є нижчою, ніж у людини середнього віку (36,0—36,5 °С). У період менструації температура тіла підвищується і може становити 36,9-37,1 С.

         Улітку температура тіла може бути на 0,1—0,3 °С вищою, ніж узимку. Температура тіла також залежить від емоційного стану людини. У період емоційного напруження (у студентів перед іспитами, векторів, спортсменів) температура тіла може підвищуватись порівняно зі спокійним станом на 0,2—0,6 °С.

 

         2. Види термометрів. Вимірювання температури тіла, реєстрація.

         Медичний термометр — це тонка скляна запаяна з обох боків капілярна трубка, з якої видалено повітря. На нижньому кінці трубка переходить у резервуар, заповнений ртуттю. Шкала медичного термометра виготовлена із матового скла та алюмінію і має поділки від 34 до 42 °С. Кожна поділка відповідає цілому градусу за Цельсієм. Кожен градус поділяється на 10 менших поділок (по 0,1 °С), врівні 0,5 °С поперечна лінія є довшою за інші. Зовнішню трубку монометра виготовляють із тугоплавкого скла; вона дещо сплющена, щоб термометр не скочувався з поверхні, де його поклали. Ртутний стовпчик повинен бути нерозривним; розірваність стовпчика ртуті можна з'єднати за допомогою струшування. Якщо це не вдається термометр потрібно вважати непридатним для користування.

         Термометр на основі рідких кристалів. Принцип його роботи полягає у зміні забарвлення рідких кристалів при зміні температури. Найчастіше застосовується термометр "Термотест". Це полімернапластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювану температури тіла пластинку накладають на будь-яку частину

         При температурі тіла 36—37 °С на пластинці зеленим кольором висвітлюється літера "N" (norma — норма), а при температурі більще37 "С — "F" (febris — гарячка). Більш досконалі термометри можуть подавати інформацію у цифровому позначенні. У палатах інтенсивного спостереження термометрію можна проводити стаціонарним медичним термометром для дистанційного вимірювання, а також використовують індивідуальні термометричні блоки тривалого моніторного спостереження, які при виході температури тіла за встановлені межі подають сигнал тривоги.

         Правила і техніка вимірювання температури тіла за допомогою медичного термометра. Вимірювати температуру хворого бажано одним і тим самим термометром. Перед вимірюванням температури тіла потрібно впевнитися, що ртутний стовпчик термометра стоїть не вище 35 °С. Якщо він вище, то термометр струшують.

         Струшувати термометр треба тоді, коли він охолоне після попереднього вимірювання, оскільки при струшуванні теплого термометра стовпчик ртуті може розірватися. Якщо це трапилося, треба декілька разів повторити струшування. Захоплюють верхню частину в кулак таким чином, щоб його головка упиралася в долоню, а середина була між великим та вказівним пальцями. Декількома відривчастими рухами у ліктьовому суглобі з силою опускають руку донизу, роблячи при цьому раптову зупинку.

         Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 7.00— 9.00, а також між 17.00—19.00 год. Інколи для виявлення прихованого туберкульозу, ревматизму тощо температуру тіла вимірюють кожні 2—4 год.

Найчастіше температуру вимірюють у пахвовій ямці. Це на практиці є найзручнішим місцем, але дає менш точні результати, ніж при вимірюванні температури в порожнинах.

         Перед уведенням термометра у пахвову ямку, особливо при потовиділенні, треба протерти шкіру змоченим теплою водою рушником, потім витерти насухо.

         Це запобігає забрудненню термометра та охолодженню його внаслідок випаровування поту. Також треба впевнитися у відсутності в пахвовій ямці запальних процесів чи штучної гіперемії шкіри (коли пацієнт намагається симулювати підвищення температури тіла). Іноді пацієнти з метою симуляції використовують передчасно заготовлені грілки з гарячою водою, батареї центрального опалення настільні лампи.

         Установити термометр треба так, щоб весь ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині пахвової ямки протягом часу вимірювання. Щоб термометр не зсувався, треба щільно притиснути плече до грудної клітки, а передпліччя розмістити таким чином, щоб долоня знаходилась у протилежній пахвовій ямці. Бажано стежити, щоб між термометром та тілом не потрапила білизна.

         Якщо  хворий непритомний або збуджений, треба підтримувати його руку.

         Вимірювання температури у ротовій порожнині дає більш точні результати незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Ртутний резервуар термометра повинен знаходитись під язиком. Але такий спосіб неможливо застосувати непритомному чи збудженому пацієнту, пацієнту із психічним захворюванням, при хворобах ротової порожнини та розладах носового дихання.

         Вимірювання температури тіла у прямій кишці також дає точний результат. Воно показане у маленьких дітей, надто виснажених та знесилених: у них термометр у пахвовій ямці нещільно охоплюється м'якими тканинами, тому результати такого вимірювання є неточними. Воно протипоказане при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить та психічному збудженні хворого.

         У випадку закрепу перед вимірюванням температури тіла потрібно провести очисну клізму. Термометр змазують вазеліновою олією, вкладають хворого на бік, розсувають сідниці і вставлять термометр у пряму кишку до середини його довжини. Сідниці притискають одна до одної.

         Вимірювання температури тіла у вагіні широко застосовується у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної хворої повинен бути індивідуальний градусник.

         Термін вимірювання температури тіла у пахвовій ямці становить 7-10 хв, у ротовій порожнині, прямій кишці, вагіні 5—7 хв.

         Оцінка результатів вимірювання температури тіла

         Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у пахвовій ямці, потрібно вважати 37 °С, у ротовій порожнині 37,2 "С, увагіні 37,5 °С.   Нижньою межею нормальної температури тіла у пахвовій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 3,8 °С.

         Підвищення температури понад вказані максимальні цифри називається гіпертермією, зниження температури нижче мінімальних величин — гіпотермією.

         Заслуговує на увагу співвідношення між температурою тіла та частотою пульсу. Зазвичай при підвищенні температури тіла на 1 ⁰С частота пульсу прискорюється на8—10 за 1 хв (правило Лібермєйстера).          Невідповідність між високою температурою тіла та частотою пульсу в той чи інший бік завжди повинна звертати на себе увагу. Так, невідповідна високій температурі тіла незначна прискореність пульсу може свідчити про наявність черевного тифу, менінгіту, енцефаліту.

        

 

         Реєстрація показників температури тіла.

         Сукупність окремих вимірювань температури тіла у даного хворого виявляє її характер залежно характерові захворювання.

         Деякі захворювання, особливо з хронічним перебігом, часто мають характерний тип коливань температурної кривої.

         Результати щоденного дворазового вимірювання температури тіла записують у спеціальний температурний листок, який заводять на кожного хворого. У цьому випадку зазначають прізвище, ім'я та по батькові хворого, номер картки стаціонарного хворого, номер палати.

         Температурний листок має такі графи:

- реєстрація температури: Р — ранкова температура; В — вечірня температура;

- щоденна реєстрація: частоти пульсу, дихання, показників артеріального тиску; у разі потреби — кількість випитої рідини, добовий діурез. Дані про випорожнення та прийняття душу чи часткове оброблення позначають знаком " + " .

         Дані вимірювання температури заносять у температурний листок

графічно у вигляді кривої (шкала "Т" — ціна однієї поділки становить 0,2 С); рівень систолічного та діастолічного тиску (шкала "АТ" — у вигляді стовпчиків,  ціна однієї поділки — 5 мм рт. ст.);частоту пульсу записують графічно у вигляді кривої (шкала "П" — ціна однієї поділки до 100 — 2 удари; вище 100 — 4 удари); у графі "Дихання" цифрами проставляють кількість дихальних рухів за 1 хв. Після кожного вимірювання температури тіла на відповідному рівні температурної сітки проставляють точки, які з'єднують прямими лініями.

         3. Стадії гарячки, основні симптоми, догляд за пацієнтом.

            Гарячковийпроцесзавждиперебігає в три стадії, відповідно до чого температурна крива складається з трьох частин. В першійстадії температура тіла підвищується, в другій вона деякий час тримається на підвищеному рівні, в третій – знижується до вихідногорівня.

         Стадія підвищення температури. Ця стадія супроводжується перебудовою терморегуляції таким чином, що термопродукція перевищує тепловіддачу. Змінюється і та, й інша, але головне – обмеженнятепловіддачі.

Тепловіддача зменшується в результаті:

• Звуження периферичних судин та зменшення припливу теплої крові до тканин;
• Гальмування потовиділення та зменшення випаровування;
• Скорочення волосяних цибулин і, як наслідок, скуйовдження шерсті у тварин, що збільшує теплоізоляцію (у людини – «гусяча шкіра»).

         В той же час відбувається збільшення теплопродукції, яке досягається внаслідок активізації обміну в м’язах на тлі підвищення їх тонусу та тремтіння. М’язове тремтіння пов’язане зі спазмом периферичних судин. Через зменшення припливу крові температура шкіри знижується на декілька градусів. Збуджуються терморецепрори, виникає відчуття холоду, озноб. Увідповідь на це центр терморегуляції посилає еферентні імпульси до рухових нейронів – виникає тремтіння. Одночасно з цим підвищується утворення тепла в таких органах, як печінка, легені, мозок. Це є результатом трофічної дії нервів на тканину, коли активізуються ферменти, збільшується споживання кисню та утворення теплоти.

         Догляд за хворими. У цей період стежать за пульсом, артеріальним тиском, диханням, фізіологічними відправленнями, шкірою, хворі зазвичай знаходяться на ліжковому режимі. Їх потрібно зігрівати: тепло вкривати, обкласти теплими грілками, давати у великій кількості гарячі напої (відвар шипшини, чай з малини, калини, липи, соки, молоко з медом або натрію гідрокарбонатом, Мінеральні лужні води). Багато уваги потрібно приділяти харчуванню таких хворих. Їм треба давати рідку або напіврідку висококалорійну їжу (дієта № 13). Годувати хворих потрібно невеликими порціями  5—6 разів на день. Іноді застосовують парентеральне живлення. Здійснюють догляд за ротовою порожниною, шкірою, за призначенням лікаря вводять серцеві засоби, застосовують оксигенотерапію.

         Стадія стояння підвищеної температури. Температура тіла, яка піднялася в першій стадії, залишається потім на цьому рівні певний час. Унаслідок збільшення до цього часу тепловіддачі подальшого підвищення температури не відбувається. Тепловіддача збільшується в результаті розширення периферичних судин, що супроводжується відчуттям жару.

         Таким чином, під впливом лейкоцитарного пірогену  змінюється «установочна точка» центру терморегуляції. На цьому рівні відновлюється  механізм підтримання постійності температури, і вона залишається підвищеною з характерними коливаннями вранці та ввечері, хоча мплітуда їх значнобільша, ніж у нормі.

         За ступенем підвищення температури в ційстадії розрізняють такі види:

• субфібрильна – до 38 °С;
• помірна – 38 - 39 °С;
• висока –39 - 41°С;
• гіперпіритична (надмірна) – вище 41 °С.

Випадки підвищення температури до 43 °С і навіть до 45 °С і знаступним одужанням належать до розряду дуже рідких (казуїстичних).

         Догляд за хворим такий, як і при 1 стадії гарячки з певними особливостями. Уживання рідини повинно бути ще інтенсивнішим. До того ж, якщо хворий вживає сульфаніламідні препарати, які можуть осідати у сечовивідних шляхах у вигляді піску або камінців, потрібно давати йому основне пиття (мінеральну воду боржомі, молоко з натрієм гідрокарбонатом). Обмежити вживання солі. Потреба у вітамінах у цей час підвищується, тому необхідно збільшити кількість фруктових соків, відвару шипшини. Годувати хворого 6—7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, вітамінізованою, рідкою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картопляне пюре, молоко, вершки, сметана, кефір, фрукти, ягоди, соки, компоти). Через брак слиновиділення у гарячкових хворих часто спостерігається сухість слизових оболонок ротової порожнини і утворення кірок та тріщин на губах та язиці. Тому потрібно допомогти хворому кілька разів на добу здійснити туалет ротової порожнини, губи та язик треба змазати обліпиховою або звіробійною олією. Можна використати також 10 % розчин бури в гліцерині.

         Потрібно здійснювати часткове оброблення шкіри, своєчасно змінювати білизну, особливо в разі посиленого потовиділення, проводити профілактику пролежнів, запалення легень. Часто провітрювати приміщення, але не робити протягів.

         Догляд за хворими, які перебувають у стані марення, галюцинацій. При появі перших ознак марення, галюцинації необхідно (сповістити про це лікаря і пильно стежити за хворим). Хворого необхідно ізолювати, забезпечити для нього повну тишу, по можливості, встановити індивідуальний пост. Необхідно зафіксувати хворого до ліжка, але стежити, щоб його руки не лежали оголеними  на металевих частинах ліжка з метою профілактики запалення серединного нерва. У такому разі під руки підкладають ковдру.  За призначенням лікаря уводять внутрішньом'язово 50 % р-н анальгіну 2 мл; 1 % розчин димедролу 1—2 мл. Потрібно пам'ятати, що в умовах підвищення температури тіла понад 38—38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після уведення хіміотерапевтичних засобів, які усувають спазм судин шкіри та впливають на центри терморегуляції, інакше охолодження буде посилювати теплопродукцію та збільшити гіпертермію. У випадку, коли не вдається вивести хворого із

марення, галюцинацій, потрібно у відділення стаціонару терміново викликати психіатричну бригаду станції швидкої допомоги, яка вирішує індивідуально питання про проведення більш інтенсивної терапії або тимчасове переведення пацієнта в психоневрологічний диспансер.

         Стадіязниженнятемператури. Післ яприпинення ді їпірогенів центр терморегуляції повертається до попереднього стану, «установочна точка» температури знижується до нормального рівня. Нагромаджене в організмі тепло вивільняється завдяки розширенню периферичних кровоноснихсудин, частому диханню та сильному потовиділенню .Зниженнятемператури може бути швидким (критичним) протягом декількох годин та поступовим (літичним) – протягом декількох діб. Критичне зниження температури з різким розширенням сітки кровоносних судин можевикликати небезпечний для життя хворого колаптоїдний стан.

         У разі виникнення колапсу необхідно надати хворому невідкладну допомогу.

• З-під голови хворого забрати подушку та опустити підголівну частину ліжка.

• Підняти ножний кінець ліжка на 30—40 см (для цього під ножний кінець ліжка підставити табурет або стілець).

• Якщо пацієнт притомний, дати випити йому міцного чаю або кави.

• Обкласти пацієнта грілками.

• Критичне падіння температури тіла і розвиток колапсу вимагають від медичних працівників прийняття негайних заходів: внутрішньом'язового уведення препаратів, які збуджують дихальний і судиноруховий центр: кордіамін 2 мл, 10 % розчин кофеїн-бензоатунатрію 1 мл, 10 % розчин сульфокамфокаїну 2 мл; уведення препаратів, які сприяють покращенню серцевих скорочень і підвищенню артеріального тиску (0,2 % розчин норадреналіну 2 мл або 1 % розчин мезатону 1 мл розчинити у 200 мл 5 % розчину глюкози і уводити внутрішньовенно краплинно під контролем артеріального тиску).

         У разі поліпшення стану здійснити часткове оброблення шкіри, змінити натільну і, у разі потреби, постільну білизну.

         Надалі здійснювати ретельне спостереження за загальним станом хворого, визначати властивості пульсу, артеріальний тиск та здійснювати відповідний догляд.

Важливе значення має  визначення добових коливань температури або лихоманки.

                   Типи лихоманок.

1.     лихоманка постійного типу:  коли добові коливання  не перевищують 1*С (запалення легень, черевний тиф).

2.     Лихоманка ремітую чого, послаблюючого  типу: : з різницею температури протягом доби 1 – 2*С без зниження її до нормального рівня (при туберкульозі, гнійних захворюваннях).

3.     Лихоманка переміжного, інтермітуючого типу – раптове короткочасне підвищення температури тіла до 39* - 40*С і швидке її зниження до норми, через 2 – 3 дні повторюється (малярія).

4.     Гектична або виснажлива лихоманка – високе підвищення температури тіла з різким  на 3 – 4*С  зниження її до нормального рівня(при туберкульозі, сепсисі, лімфогранулематозі.

 

5.     Зворотній тип або неправильна лихоманка, коли вранішня температура вища і  знижується  до вечора (сепсис, туберкульоз, бруцельоз).

 

6.     Хвилеподібна – спостерігається періодичне  наростання температури з наступним її зниженням до норми і періодом нормальної температури (лімфогранулематоз, бруцельоз).

 

7.     Лихоманка поворотного типу – раптове підвищення температури до 39 – 40*С і вище, декілька днів утримується,а потім раптово знижується до норми. Характерна для поворотного тифу.

 

8.     . неправильного типу – добові коливання різні, різної тривалості (грип, сепсис, ревматизм).

 Матеріали активізації студентів:

1. Як коливається температура тіла здорової людини протягом доби?

2. Які правила вимірювання температури тіла у пахвовій ямці, у ротовій порожнині, у прямій кишці?

3. Як змінюється частота пульсу при підвищенні температури тіла?

4. Які патологічні зміни виникають при гарячці з боку серцево-судинної системи, органів дихання, системи травлення, нервової системи.

5. Які типи гарячки розрізняють залежно від ступеня підвищення температури?

6. Які види гарячки розрізняють за тривалістю?

7. Які види гарячки розрізняють за характером температурної кривої?

8.Які стадії гарячки розрізняють?

8. Який догляд за хворими у І стадії гарячки?

9. Яке ускладнення може виникати  у ІІ стадії гарячки?

10. Як може знижуватись температура тіла у ІІІ стадії гарячки?

11. Яке ускладнення  може виникнути при критичному зниженні температури тіла?

12. Як  доглядати за тяжкохворим, який перебуває в стані марення, галюцинацій?

13. Яку невідкладну допомогу потрібно надати при розвитку колапсу?

 

 Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції:

  Шевчук М.Г. Сестринська справа. – К.: «Здоров’я». 1991 р. – стор.  – ,

Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: підручник. – К.: Медицина. 2008 р. – стор. 206 – 216, 

Касевич Н.М.Основи медсестринства в модулях. – К.: Медицина. 2013 р. – стор. 129 – 137;