Шарій В.М. Предмет Догляд за хворими та медична маніпуляційна техніка Група 2 А, 2Б л/с Дата 31.05.21р. 2 Б л/с, 2Ал/с .Тема № 16 Здоров’я. Формування здорового способу життя, профілактика захворювань. Сім’я та здоров’я.

 

Викладач	Шарій В.М.
Предмет	Догляд за хворими та медична  маніпуляційна техніка
Група	2 А, 2Б л/с
Дата	31.05.21р.      2 Б л/с,   2Ал/с .
Тема  № 16	Здоров’я. Формування здорового способу життя, профілактика захворювань. Сім’я та здоров’я.

 

. Актуальність теми: 

         Святе завдання медицини – збереження даного природою здоров’я, атакож відновлення втраченого здоров’я людини. Провідником усього раціонального з позиції здоров’я у кожної людини повинен бути медичний працівник. Це повинен бути спеціаліст, який сам зберігає, демонструє і пропагує науково обґрунтовані норми життя. Кожна людина - поєднання двох протилежностей – здоров’я і захворювання. З давніх часів люди намагались рятуватись від захворювань, так виникла практична, а пізніше і наукова медицина. Але практика показала,що рівень захворюваності  залишається високим, незважаючи на досягнення медицини. Здоров’я не можна розглядати лише як нормальну структуру і функцію організму при відсутності проявів захворювання. За визначенням ВООЗ «здоров’я  - це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного,психологічного і соціального добробуту».

          Зміст матеріалу:

1.      Здоров’я. Чинники ризику виникнення захворювань

2.      Формування здорового способу життя і профілактика захворювань

3.     Загартування організму

4.     Психічна саморегуляція

5.     Сім’я та здоров’я

6.     Активне довголіття

 

         Здоров’я. Чинники ризику виникнення захворювань

         Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм  прекрасної  форми, з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. На жаль, не всі однаково наділені даром здоров’я. З  роками здоров’я все слабше, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє  собою єдність двох протилежностей - здоров’я і захворювання. Абсолютно здорових людей дуже мало, більшість перебуває в так званому третьому стані – проміжному між здоров’ям та захворюванням. Організм бореться з захворюваннями, наслідки цієї боротьби залежать від величини резервів здоров’я.

         З давніх часів люди не могли залишатися байдужими до захворювань і намагалися якось від них рятуватися. Так виникла практична, а пізніше – і наукова медицина. Всі медичні доктрини складалися з двох частин – вчення про здоров’я і вчення про захворювання. Так, понад 2 тис. років тому Гален виділяв три стани організму: здоров’я , хворобу і проміжний стан. Однак що більше медицина пізнавала природу захворювань і що досконалішими ставали засоби лікування,то надійнішими здавалися шляхи досягнення здоров’я через лікування.

          Наука про здоров’я визначається терміном санологія ( за лат. «sano» - лікувати, оздоровлювати). Санологія – це наука про здоров’я практично здорових людей, теорія і практика охорони, поліпшення і відтворення здоров’я населення. Здоров’я не можна розглядати  лише як нормальну структуру і функцію організму при відсутності проявів захворювання. Це категорія не лише біологічна, але й соціальна. Важливим показником здоров’я є здатність людини найбільш ефективно використати свої біологічні можливості для реалізації соціальних функцій. Це означає, що при потребі підвищених вимог до людини в умовах її професійної діяльності(пілоти, космонавти, моряки та ін.) організм повинен швидко й адекватно перебудуватися, а також швидко відновити звичайний, нормальний рівень функціонування. 

         Суспільне здоров’я – це здоров’я індивідів які складають дане суспільство. Але це не просто сумарний показник, який відображує статистичну картину розподілу населення по рівних групах здоров’я і навіть не просто медичне поняття. Суспільне здоров’я значною мірою є соціально-політичною та економічною категорією, об’єктом  соціальної політики. Суспільне здоров’я характеризується певними показниками, які є загально прийнятими. Показники суспільного здоров’я можуть характеризувати не тільки країну, але й окремі її регіони.

         До показників суспільного здоров’я належать також медико-санітарні показники – захворюваність, поширеність захворювань, непрацездатність через хвороби і нещасні випадки та ін. Показник хворобливості  більш стійкий до різних впливів середовища, і його зростання не означає негативних зрушень у стані здоров’я населення. Зростання цього показника може відбуватися за рахунок збільшення тривалості життя в зв’язку з досягненнями медицини і накопичення  в результаті цього контингентів, що стоять на диспансерному обліку.

         До факторів, що визначають здоров’я населення, належать  такі: відтворення здоров’я, його формування, витрата і відновлення. Відтворення здоров’я або охорона і реалізація генофонду, народження здорового потомства, визначається багатьма біологічними, соціально-економічними і санітарно-гігієнічними умовами. Це здоров’я батьків, рівень їх загальної та санітарної культури, умови перебігу вагітності і родів, збереження резерв у фізіологічних функцій організму майбутньої матері, стан рододопоміжної служби та сітки медико-генетичних консультацій тощо. Багато природжених захворювань та вад розвитку зумовлені не генетичними аномаліями, а токсичними, інфекційними та іншими шкідливими діями на плід під час вагітності. В цьому аспекті величезна роль належить стану навколишнього середовища і морально-етичним характеристикам майбутніх батьків. Доброзичлива порада медпрацівників може змінити рішення молодої сім’ї про народження дитини у психічно неповноцінних батьків, хронічних алкоголіків, наркоманів, важкохворих тощо.

         Формування здоров’я визначається способом життя людини і станом навколишнього середовища. В генотипі індивіду закодовані всі його спадкові ознаки. Однак для того, щоб вони виявилися у вигляді певних якостей організму і особистості, придатних для біологічних та соціальних функцій, необхідні умови певні умови, які визначаються власне способом життя та зовнішнім середовищем. Медпрацівник може істотно вплинути на спосіб життя індивіду.

         Умовно фактори ризику поділяють на дві групи: фактори зовнішнього середовищ (соціально-культурні) і внутрішні . До 1-ї групи належать такі фактори: забруднення зовнішнього середовища, малорухомий спосіб життя, психічно емоційні перенапруження, нераціональне і незбалансоване харчування, шкідливі звички(куріння, вживання алкоголю, наркотиків). До 2-ї групи належать генетичний ризик, тобто спадкові захворювання і хвороби зі спадковою схильністю.

         Навколишнє середовище являє собою цілісну систему взаємопов’язаних компонентів – повітря і кліматичних явищ, води флори і фауни, рельєфу. Бурхливий розвиток промисловості порушує недоторканість  природи, ламає екологічну рівновагу, поступово замінюючи природні умови життя штучними, до яких людина не встигає пристосуватися. Найбільш несприятливо позначається на здоров’ї людини забруднення повітряного басейну хімічними і радіоактивними речовинами, які, потрапляючи в органи і тканини організму і накопичуючись у них, породжують патологічні процеси.

Особливе місце посідають емоційні стресові ситуації (гостро конфліктні ситуації), що їх небезпідставно вважають патогенним фактором різних захворювань. Часті емоційні стресові впливи можуть призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послабить адаптаційну здатність організму.

         Психоемоційні переживання є найбільш значними у виникненні гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин та ін. не говорячи вже про неврози, неврозоподібні стани .

         Фактором ризику, роль  якого все більше зростає, є нераціональне, незбалансоване харчування . Неповноцінне харчування негативно відбивається на рості та розвиткові організму, розумовій і фізичній працездатності людини, знижує її стійкість до дії несприятливих факторів, призводить до передчасного старіння.

         Їжа сучасної людини часто не відповідає біологічним потребам організму. Основні недоліки сучасного харчування – вживання надлишку жирів, цукру, солі, подразнюючих приправ. Застосування високотемпературної обробки харчових продуктів позбавляє їжу вітамінів та інших біологічно цінних речовин. Справжнім лихом для сучасної людини стало переїдання, внаслідок якого багато людей мають надлишкову масу тіла. При цьому організм починає «забруднюватися»  шлаками (не засвоюваними речовинами), виникає небезпека гострого чи поступового отруєння, що призводить до порушення обміну речовин.

         Генетичний ризик. Багато захворювань мають спадкову природу. Сукупність генів,  тобто генотип, одержаний від батьків, містить у собі як нормальні,  здорові гени, так і патологічно змінені. Крім того, протягом життя людини можуть відбуватися зміни в генах – мутації. Все те являє собою генетичний ризик. Нині відомо близько 3000 спадкових захворювань і генетично детермінованих синдромів. Спадкове захворювання найчастіше є наслідком випадку, коли обоє практично здорові батьки несуть у прихованому стані однаковий дефект генетичного матеріалу, про який вони не знають. Випадковість є й те, що обидва генетичні порушення об’єднуються в заплідненій яйцеклітині (зиготі), з якої розвивається організм дитини. Імовірність зустрічі двох носіїв однакового генетичного порушення дуже низька. Але якщо все-таки ця зустріч відбулася, а про це звичайно дізнаються при народженні дитини зі спадково зумовленим захворюванням, необхідно проконсультуватися у лікаря медико-генетичної консультації , щоб уникнути в подальшому народження хворих дітей. Медична генетика нині володіє методами пренатальної  діагностики близько 70 спадкових захворювань, що дає змогу задовго до родів попередити батьків, що очікувана дитина хвора, і переконати їх у доцільності переривання даної вагітності.

         Серед спадкових захворювань розрізняють хромосомні хвороби, спадкові захворювання обміну речовин, порушення імунітету, захворювання з переважним ураженням ендокринної  та нервової систем, хвороби крові та ін.

         Формування здорового способу життяі профілактика захворювань

         Спосіб життя – це діяльність і активність людей, пов’язаних з матеріальними і нематеріальними умовами життя, і реакція на даній умови. Серед найбільш дійових факторів, які безпосередньо впливають на стан здоров’я населення, виділяють: характер розподілу і використання матеріальних ресурсів сім’ї, її психологічний клімат і особливості внутрішньо сімейних відношень (між подружжям,  батьками і дітьми), склад  сім’ї (повна чи неповна), режим і порядок дня на роботі та вдома, рівень загальної гігієнічної культури, характер харчування, фізична активність, мотивація до збереження здоров’я, установка на довге життя та ін.

         Концентрованим виявом взаємозв’язку і позитивної взаємодії способу життя і здоров’я населення є поняття «здоровий спосіб здоров’я». Він об’єднує все, що сприяє виконанню людиною тих чи інших суспільних та побутових функцій в умовах, найбільш оптимальних для її здоров’я і розвитку. Здоровий спосіб життя свідчить про певну орієнтованість діяльності особи на зміцнення та розвиток індивідуального і суспільного здоров’я. Таким чином здоровий спосіб життя пов’язаний з індивідуально-мотиваційною реалізацією людьми своїх  соціальних, психологічних і фізичних можливостей. Величезне значення у формуванні здорового способу життя має створення оптимальних умов функціонування індивіда і суспільства.

         Якщо розглядати здоровий спосіб життя як життєдіяльність, що забезпечує збереження та зміцнення здоров’я людини і створює можливість повноцінно жити і працювати, то слід визнати, що одним з важливих компонентів здорового способу життя є раціональна організація науки та праці. Характер трудової  діяльності визначає структуру та рівень захворюваності, що є наслідком зміни ступеня адаптації до умов праці. Статичне напруження м’язів у робочій позі, гіподинамія, нервово-психічне напруження, фізичні та хімічні фактори, що супроводжують трудовий та навчальний процес, - усе це має безпосереднє відношення до стану здоров’я людини.

         Здоровий спосіб життя не сумісний зі шкідливими звичками. Ця несумісність визначається не лише прямим негативним впливом тютюну, алкоголю та наркотиків на організм, але й тим, що шкідливі звички перешкоджають утвердженню складових здорового способу життя – оптимальній організації відпочинку, фізичній активності тощо. В останні роки відзначається небезпечна тенденція до збільшення кількості людей, які палять, вживають алкоголь,наркотики, інші токсичні речовини.

Виділяють три основні групи факторів, які сприяють появі шкідливих звичок: соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та особисті. До перших належить увесь  комплекс звичаїв, традицій тощо. Навіть у порівняно благополучних сім’ях традиція вживати алкоголь у свята здатна закласти у дитини готовність у майбутньому  реагувати на подібну ситуацію за алкогольним типом. Слід пам’ятати, що у підлітковому віці пробуджуються нові біологічні та соціальні інтереси. Якраз цей період найбільш небезпечний щодо вживання алкоголю в рамках групової діяльності як способу проведення відпочинку. Тому необхідно спрямовувати самоспостереження молодої людини в соціально корисному напрямі (спорт, література, музика тощо).

         З числа  профілактичних заходів, які запобігають розвитку алкогольної  залежності, варто виділити такі: утвердження ставлення до здоров’я як до найвищої цінності людини, орієнтація особистості на культурний розвиток, формування широкого кола інтересів, організація здорового відпочинку.

Формування здорового способу життя є головним важелем профілактики захворювань. Профілактика -  це цілісна система заходів, які провадять не тільки щодо первинних, ініціальних, причин захворювань, але й для запобігання чинникам, що сприяють розвитку захворювань. Розрізняють профілактику суспільну та індивідуальну, первинну і вторинну. Первинна профілактика покликана зберігати здоров’я людей, не допускати дії на людину факторів природного і соціального середовища, здатних спричинити хворобливі зміни. Соціальні, медичні, гігієнічні та виховні заходи з її арсеналу спрямовані, по-перше, на запобігання захворюванням шляхом усунення причин і умов їх виникнення; по-друге, на підвищення стійкості самого організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Вторинна профілактика спрямована на припинення чи послаблення патологічного процесу, що вже виник в організмі.

         Найбільш ефективними шляхами профілактики є формування здорового способу життя і диспансеризація населення.

         Диспансеризація – активний метод динамічного спостереження за:

1) здоровими особами, що об’єднані за загальними фізіологічними особливостями або умовами праці;

2) хворими, що страждають на хронічні захворювання, які найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності, а також за тими, що перенесли деякі гострі захворювання;

3) особами з факторами ризику з метою активного раннього виявлення їх і своєчасного проведення лікувально-оздоровчих заходів.

         Основна мета диспансеризації полягає в збереженні та зміцненні здоров’я населення , збільшенні тривалості життя людей і підвищенні продуктивності їхньої праці шляхом систематичного спостереження за станом їхнього здоров’я, вивчення і оздоровлення умов праці і побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних та лікувальних заходів.

         Диспансеризацію здійснюють за такими фазами, що періодично повторюються: 

а) обліку і обстеження всього населення з метою активного виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також факторів ризику;

б) проведення необхідних профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів; в) динамічні спостереження за станом здоров’я кожного індивіда та оцінка ефективності проведених заходів.

         Перспективним напрямом диспансеризації є використання автоматизованих систем для обстеження стану здоров’я населення, наприклад, комплексної автоматизованої системи масових оглядів (КАСМОН) . Продуктивність праці медичних працівників завдяки ЕОМ збільшується в 4-6 разів.

        

         Загартування організму

Загартовування-це система тренування,спрямована на пристосування організму до добових,сезонних,періодичних або раптових змін температури,освітлення,магнітного і електричного поля. Заняття фізичними вправами,як правило,супроводжується супутніми діями природних факторів-повітря,води і сонця,які є головними засобами загартовування організму.

Розрізняють пасивне і активне загартовування. Пасивне загартовування відбувається незалежно від волі людини. Влітку люди ходять у легкому одязі,багато часу проводять на відкритому повітрі,купаються,ходять босі тощо.

Активне загартовування-це систематичне застосування штучно створених і строго дозованих холодових впливів,які спрямовані на підвищення стійкості організму до холоду. Сюди належать спеціальні процедури  і  комплекс процедур  у цілому.

Заходи щодо загартовування повинні буди багатоплановими і підвищувати стійкість організму  до різних метеорологічних і геліофізичних впливів. Загартовування організму краще проводити в ранкові і вечерні години.

Основні принципи загартовування такі:

1)поступове збільшення дози загартовуючих впливів;

2) регулярність  загартовування;

3) урахування індивідуальних особливостей організму;

4)використання декількох фізичних агентів: холоду ,тепла,опромінювання ультрафіолетовими та інфрачервоними променями,механічної дії руху повітря,води та ін.;

5)тренування організму слід проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників;

6)проведення загартовування на різному рівні теплопродукції,як у спокої,так і при руховій діяльності різної активності;

7)місцева адаптація різних частин тіла не означає загального пристосування організму до дії холоду чи спеки – оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього організму.

Режими загартовування.  Початковий режим пов’язаний з тренуванням фізичної терморегуляції. Його застосовують у загартовуванні для дітей, а також осіб,які ослаблені внаслідок  хвороби, і людей старшого віку.

Оптимальний режим, крім фізичної терморегуляції включає також хімічну,хоч і незначною мірою. Його рекомендують особам,які пройшли підготовку за початковим режимом  і є практично здоровими.

Спеціальний режим поряд з фізичною терморегуляцією значною мірою включає хімічну. Цей режим призначають водолазам, верхолазам, а також особам , які працюють в екстремальних умовах.

Загартовування повітрям проводять у вигляді загальних або місцевих повітряних ванн. Залежно від температури їх поділяють на теплі, індиферентні,прохолодні, помірно холодні та дуже холодні. При початковому режимі загартовування проводять при температурі повітря не нижчій 17 градусів за Цельсієм. Тривалість повітряної ванни першого дня- 5 хв, другого-10 хв,третього -15 хв і так далі. В кінцевому результаті цей метод можна застосовувати годинами. Пацієнт має бути легко одягнений ( труси, майка,купальник).

Ходіння босими ногами належить до місцевих загартовуючи процедур, воно теж має початковий ,оптимальний і спеціальний режими. В початковому режимі ходіння босим проводять у шкарпетках по підлозі або по килиму протягом 7-10 днів, пізніше- тільки на підлозі,температура якої не нижча ніж 18 градусів за Цельсієм. З часом тривалість ходіння збільшують до 30-45 хвилин.  Переходячи на оптимальний режим, тривалість ходіння збільшують до 1 год і більше. При загартовування при спеціальному режимі рекомендується ходіння босим по холодній землі або снігу з поступовим збільшенням часу процедури від 30-60с до 10 хв.

Загартовування організму сонцем можна проводити протягом року,зимою ультрафіолетове опромінення, а влітку – природні сонячні ванни. Приймання сонячних ванн можна розпочинати з квітня . При цьому застосовують два методи переривчастий та безперервний. Перша сонячна ванна не повинна перевищувати ¼ біодози на 1 см2 поверхні шкіри,що при ясному небі відповідає 5 хв перебування під дією сонячних променів. Потім протягом 15-20 хв пацієнт повинен перебувати під тентом.

Загартовування водою можна проводити у вигляді обтирання ,обливання,купання  душів ,ванн,користування лазнями. Обтирання проводять вологим рушником або губкою по ходу лімфатичних і кровоносних судин від периферії до центру. Спочатку обтирають кисті, передпліччя, шию, груди, спину,а потім – нижню частину тулуба. Обливання холодною водою є сильнішою процедурою, ніж обтирання. Починати обливання краще влітку , обливають тіла з глечика або відра при температурі води 34-36 о С. При  появі «гусячої шкіри» після обливання  тіло розтирають , розтирають самомасаж і фізичні вправи.

Душ-досить сильне щодо інтенсивності холодове навантаження. Для загартовування особливо ефективними є застосування контрастних душів, коли поперемінно використовують теплу та холодну воду з поступовим збільшенням перепаду температур від 5-7 ^о С до 20 ^о С і більше.

Купання у відкритих  водоймах є одним із важливих чинників загартовування. Незагартованим людям перше купання бажано проводити при температурі  води не менше ніж 20 градусів і температури повітря 24-25 градусів.  Є спеціально розроблені методики купання. Зокрема методика Г.Д. Латишева ґрунтується на тепловтратах організму з 1 см2 поверхні тіла. Згідно з цією методикою , треба виділяти 1-2 дні на підготовчий період. Першого дня купання має продовжуватись 40 с, що відповідає холодовому навантаженню 15 ккал/см2. Починаючи з 2 дня тривалість купання збільшувати з 60 с до 6 хв. При температурі води вище ніж 20 ^о С купання становить 8-10 хв. Купання проводять не більше 2 разів на день. Після купання рекомендують обтирання та фізичні вправи.

         Особливе місце у загартовуванні посідають зимові купання. Зимою можуть купатися лише добре загартовані люди. Зимові купання проводять не частіше як 2-4 рази на тиждень, час купання – від 15 с до 3 хв. Перед процедурою купання треба протягом 5 хв зігріти тіло спеціальними гімнастичними вправами. Відразу після виходу з ополонки слід добре розтерти тіло рушником,зробити масаж і надягнути теплий одяг. Зимове купання збільшує ЧСС на 20-30 скорочень за 1 хв і підвищує артеріальний тиск на 2,67-3,97кПа (20-30 мм.рт.ст.). У загартованих крижаною водою людей посилюється здатність до теплопродукції, завдяки кращому кровопостачанню температура їх шкіри вища від звичайної і майже однакова на відкритих і закритих ділянках тіла.

         ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

         Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки.Фізична активність позитивно впливає на нормальний перебіг психічних процесів. "У здоровому тілі — здоро­вий дух" — так відображена у відомомустародавньомуви­словієдністьтіла і психічного стану. У скелетнихм'язахчисленніспецифічнінервовіклітинипід час м'язовихскороченьпосилають у головниймозокстимулювальніімпульси, за допомогоюякихпідвищуєтьсязагальний то­нус відповіднихділянок кори великого мозку, щосприяєполіпшеннюрозумовоїдіяльності.

         Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і викорис­товувати створені нею образи для психічної саморегуля­ції. Так, йоги за допомогоюфеноменальнихздібностейможутьвільнорозширюватикровоноснісудинисвоготіла, інтенсифікуватиобмінречовин в організмі, підви­щуючи максимально теплопродукціюорганізму.

         Людськежиттяпроявляєтьсядвома формами актив­ності—поведінкою і діяльністю. Поведінка — цезов­нішні прояви системируховихреакційорганізмулюдини на діїоб'єктивногосвіту. Діяльність — цевзаємодія з об'єктивнимсвітом, у процесіякоїлюдинасвідомо та ак­тивно намагаєтьсядосягтисвоєї мети.Саморегуляція поведінки і діяльності є однією із важ­ливих функцій психіки людини. Дії людини можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що викону­ються в розумі.

         Позбавлення відшкідливихзвичоквимагає від людини певних вольових зусиль та виконання ряду правил:

         1. Сформулювати для себе тверде і безповоротнерішення — діяти у накресленомунапрямку. Такечіткерішеннясформулює у головно­му мозкунеобхіднийенергетичний центр, який буде забезпечуватинаступнудіяльність по реалізаціїрішення;

         2. Уникати умов, при якихпроявляютьсястарізвички. Створитисприятливіумови для формуванняновихпозитивнихзвичок;

         3. Не відступативіддотриманняновихзвичок, доки вони не за­кріпляться. Постійнетренування є найголовнішоюумовою для фор­муванняновихзвичок.

       Кориснозасвоїтидеякіпринципиставлення до життя, якіспри­ятливовпливають на мотиваційнусаморегуляцію:

• готовність до будь-якихнеочікуванихподій;

•сприйняттядійсності такою, як вона є, а не такою, якоюїїхоті­лося б бачити;

• уміннявідрізнити головне віддругорядного;

• емоційназрілість і стійкість;

• знаннязасобіввпливу на подію;

• умінняпідходити до проблеми з різнихточокзору;

• намаганняшукатинові, змістовнімотивижиттєдіяльності;

• уміннябачити перспективу життєвихподій;

• розвитокспостережливості;

• намаганнязрозумітиінших;

• уміннявибиратипозитивнийдосвід з подій, якісталися.

       СІМ’Я ТА ЗДОРОВ’Я

       Одним ізчинників, щовпливають на повноцінність і тривалістьжиттялюдини, є шлюб та благополучна сім'я. Вчені довели, що коли людина в гармонійномушлюбі, вона може до своєїтривалостіжиттядодатище 5 років, а якщо вона не одружена, то з кожних 10 років прожитого одино­кого життя треба відняти по одному року. До речі, майжевсідовгожителіодружені. Сім'язабезпечує здоровий спосібжиття. Сімейнежиття — цесвоєріднажиттєва школа, в якійчоловік і дружина вчатьсятурбуватися один про одно­го, про дітей, їхнєвиховання. У сімейномужиттінеминучівідреченнявідсвоїхегоїстичнихбажань, однакце не збід­нює, а збагачуєдобротою, справедливістю, ніжністю.

       Сім'ї, сімейним стосункам приділялась увага протя­гом життя всього людства. Моделі сім'ї формувалися на підставі правових законів, релігій. Начебто про сім'юві­домо все, протезалишаєтьсябезліч проблем.

       Виділяютьдвіосновніфункціїсім'ї:

1) народження і вихованнядітей;

2) задоволення статевих потреб дорослоїлюдини.

         У сучасному житті сім'ї найчастіше бувають малими (нуклеарними). Нуклеарнасім'я — це сімейна структура, в якій батьки і діти живуть разом, але без дідусів і бабусь. У здоровій сім'ї діти можуть розвиватися у фізично­му, інтелектуальному й емоційному плані. Проте, якщо поряд немає членів сім'ї старшого покоління, які могли б спрямовувати майбутніх молодих батьків, вони можуть мати слабке уявлення про те, як створити таке середовище для повноцінного виховання дітей. У цій ситуації роль консультанта і наставника можуть відіграти акушер, фельдшер, медична сестра.

         Проаналізувавши формування стосунків між чоловіком і жінкою, можна сформулювати 10 основних правил, які мають забез­печити гармонійне сімейне життя.

         Правило 1. Домашні і службові навантаження потрібно ділити навпіл. Якщо чоловік на дуже виснажливій роботі, то жінка повинна взяти більшу частину домашньої роботи на себе.

         Правило 2. Жінка має демонструвати і зберігати реальну вірність, не тільки не соромлячись, але й пишаючись нею. Ні в якому разі не повинна викликати до себе інтерес і любов за допомогою ревнощів.

         Правило 3. Якщо в перші 10 років подружнього життя жінка прагнутиме як найменше використовувати важелі влади, то в наступ­ні 10 років чоловік керуватиметься не образами, а совістю.

         Правило 4. Серед усіх пекельних засобів, винайдених дияволом для знищення кохання, найсмертельнішими є ревнощі і причепливість. Тому ні в якому разі безпідставно не ревнуйте і не чіпляй­тесь.

         Правило 5. Не набридайте один одному. Намагайтесь, щоб у ва­шого партнера не було відчуття зв'язаності.

         Правило 6. Не намагайтесь критикувати і переінакшувати свого партнера. Будьте взаємно ввічливими. Більшість чоловіків шукають не керівника, а привабливу особу, готову лестити чоловічі гордощі, щоб він мігвідчувати свою зверхність.

         Правило 7. Виявляйте увагу до партнера.

         Правило 8. Службові турботи залишіть на порозі дому. Проте ви­являйте інтерес до службових справ чоловіка. Пам'ятайте, що близь­кА людина завжди шукає підтримки.

         Правило 9. Пам'ятайте, що ваш зовнішній вигляд має велике значення. Подружжя рідкобуває щасливим випадково. Сім'я — це соціальна структура, яку розумно і свідомо планують і будують.

         Правило 10. Сексуальність — це лише один із компонентів по­дружнього життя, але якщостатевий потяг не задовольняється, ніщо інше не може  принести повного успіху.

 

         АКТИВНЕ ДОВГОЛІТТЯ

         Старіння — закономірний біологічний процес зни­ження фізіологічних функцій організму, поступового зниження життєвої стійкості організму, його здатності пристосовуватись до зовнішніх впливів і активно здійс­нювати природні життєві функції.

       Характернимизовнішнімиознакамистаріння є:

• змінаформи і статуритіла;

• уповільнення і порушеннякоординаціїрухів;

• швидкафізична і психічнавтомлюваність;

• зниженняпрацездатності;

• поява на шкірізморшок;

• випаданняабопосивінняволосся;

• послабленняпам'яті, гостротизору і слуху. Внутрішнімиознакамистаріння є:

• зниженняактивностіумовних і безумовнихрефлексів;

• зниженням'язовоїсили і м'язового тонусу;

• послабленнядіяльностідихальної, серцево-судинної систем, органівтравлення, виділення;

• пригніченнясистемиімунногозахисту.

         Геронтологія — це наука, що вивчає процеси старіння з пози­цій біології, духовні та фізичні особливості старих людей, а також їх соціальну значущість. Медичнагеронтологіяохоплю^ складнісоціально-біологічні та соціально-економічніпроблеми, відвирішен­няякихбагато в чомузалежитьуспіхреалізаціїнауковийпрограмщодопродовження активного творчогожиття.

         Термін "геронтологія" в науку ввіввидатнийросійськийвчений І.М. Мечников. Пізнішезародилася геріатрія як галузьклінічноїмедицини, щовивчаєзахворювання людей похилого і старечоговіку, розробляєметодиїхпрофілактики, діагностики та лікування.

         Наука геогігієна вивчає методи і заходи, які сповільнюють старін­ня і продовжують тривалість життя. Розумний і здоровий спосібжит­тя є основноюпередумовоюрозв'язанняцієїпроблеми.

         Основнірекомендації, дотримуючисьякихможнасповільнитистаріння, обмежитизахворювання і тим самим продовжититри­валістьповноцінногожиття, такі:

• відмовавідпереїдання;

• регулярністьспоживанняїжі;

• правильний режим праці та відпочинку;

• достатнятривалість сну;

• активність і високийруховий режим;

• відмовавідшкідливихзвичок (куріння, наркоманія, зловжи­вання алкоголем).

         Особливо важливезначення для активногодовголіттямає харак­тер харчування. Для профілактикипередчасногостаріннянеобхіднодотримуватись таких йогопринципів:

• збалансованістьхарчування з енерговитратамиорганізму. Пе­реїдання і надмірненадходження з продуктами великоїкількостіенергіїпризводить до ожиріння, на тліякого легко розвиваються атеросклероз, цукровийдіабет;

• якіснеповноціннехарчування шляхом збалансованогозабезпе­ченняйоговітамінами, мінеральними солями, мікроелементами;

• систематичнедотримання тактики комбінованогохарчування з використаннямпродуктіврослинного і тваринногопоходження, від­даючиперевагу молочно-рослиннійїжі;

• індивідуалізаціяхарчування. Спеціальнідієтибуваютьнеоб­хідними при захворюванняхокремихвнутрішніхорганів» деякихпорушенняхобмінуречовин.

         Передумовоюздоровоїповноцінноїстарості є трудова і фізичнаактивність, бажанняпередатисвійжиттєвийдосвід молодому по­колінню. Інтелектуальна та фізичнаактивністьпротягомжиттясповільнює темп старінняорганізму і робитьцейпроцесбільшгар­монійним. Чим довшелюдинапідтримуєсоціальніконтакти, тимдалівідсуваєтьсястарість. Спостереження за самотніми людьми по­хилоговіку показало, що вони швидшедряхліють, частіше і довшехворіють.

         Обов'язковимимають бути домашнітурботи, регулярніранкові та вечірніпрогулянки, контакти з друзями, знайомими, праця на городічизаміськихсадовихділянках. Бажанозайматись у групахздоров'янастадіонах і в спортивних комплексах. У цихгрупах, крімфізичногонавантаження, людинапохилоговікумаєзмогуспілкува­тися з людьми, близькимиїй за віком та станом здоров'я, професій­ними, культурними, духовнимиінтересами. Вона можеперейнятидосвід укладу життяіншихпенсіонерів. Людина похилоговіку не по­винна замикатися в собі, зосереджуватись на своїх хворобах. Багатопенсіонерівберуть участь у суспільнокориснійроботі на громадських засадах, у художнійсамодіяльності. Поєднаннясоціальної і фізичноїактивностівідіграєнадзвичайноважливу роль для продовження ак­тивного творчогодовголіття.

 

 

 Матеріали активізації студентів:

1. Що таке здоров’я за визначенням ВООЗ?

2. Чи можуть чисто медичні заходи дати повний ефект у досягненні загального здоров’я?

3. Що є важливим показником здоров’я людини?

4. Що таке суспільне здоров’я?

5. Які основні демографічні показники суспільного здоров’я?

6. Що таке чинники ризику?

7. Охарактеризуйте зовнішні чинники ризику.

8. Охарактеризуйте внутрішні чинники ризику.

9. Які чинники ризику входять у групу «Спосіб життя»?

10. Які основні засоби досягнення комплексної первинної профілактики забезпечення здоров’я населення?

11. Як ви розумієте поняття «здоровий спосіб » життя?

12. Від чого залежать принципи формування способу життя?

13. Які найдієвіше чинники впливають на стан здоров’я населення?

14. Що таке профілактика?

15.Як ви розумієте поняття «диспансерізація»?

16. Які мета і завдання диспансеризації населення?

17.Які функції середніх медичних працівників на етапах диспансеризації?

18. Назвіть основні принципи загартування.

19. Як проводиться загартування водою.

20. Якими симптомами оцінюється реакція організму на загартовування?

21. Назвіть дві основні функції сім’ї.

22. Назвіть 10 основних правил, які сприяють забезпеченню гармонійного сімейного життя.

23. Назвіть рекомендації щодо сповільненого старіння.

 

 

 Література

Навчальна: Лісовий В.М. Основи медсестринства: підручник. – К.:ВСВ «Медицина», 2013. – стор. 27 – 39; 

Пасєчко Н.В. Онови сестринської справи.: курс лекцій. – Тернопіль «Укрмедкнига», 1999. – стор.29 – 57; 79 – 101.

Самостійна робота №1.

 

Методична:  Губенко І.Я., Шевченко О.Т., Бразалій Л.П., Апшай В.Г. Медсестринський процес6 Основи сестринської справи та клінічного медсестринства. – К.: «Здоров’я», 2001.